Пам’ять, що болить, і вдячність, що єднає

Сьогоднішня хвилина мовчання — це не просто ритуал.
Це біль, який пронизує серце. Це шепіт тисячі ненаписаних листів, погляди, що більше ніколи не зустрінуться, руки, які вже не обіймуть.

Ми схиляємо голови не лише у скорботі, а й у глибокій вдячності родинам, що втратили найдорожче. Їхня жертва — це наша свобода, наше право дихати, творити, говорити рідною мовою.

У цей день вшанування родин загиблих та зниклих безвісти Захисників і Захисниць України кожен із нас відчуває тягар відповідальності: пам’ятати, берегти й продовжувати боротьбу за світ, у якому їхній подвиг не буде марним.

Пам’ятаємо.
Шануємо.
Несемо їхню мужність у серці.