Зустрічі з письменницею Ольгою Донеччанкою
Є люди, які навіть після своєї загибелі продовжують єднати навколо себе інших.
Сьогодні ми вкотре переконалися в цьому під час зустрічі з письменницею Ольгою Донеччанкою.
У центрі розмови були Іван Баранич «Шкіпер» і Тарас Жеребецький «Бармен» — двоє побратимів, про яких неможливо говорити окремо.
Разом вони проходили найважчі випробування війни, разом рятували людей з оточення, разом евакуйовували поранених. Їхні долі переплелися настільки міцно, що й сьогодні у спогадах, розповідях і сторінках книги вони залишаються поруч.
Особливо щемливо було згадувати Тараса Жеребецького саме тут — у стінах його рідної школи, де він колись навчався. У коридорах, якими щодня поспішав на уроки. У стінах, що й досі бережуть пам'ять про нього.
І, мабуть, найбільше вражало те, що ця зустріч зібрала не просто слухачів. Вона зібрала людей, яких об'єднала пам'ять. У залі були ті, хто любив, чекав, підтримував і досі бережно носить у серці спогади про своїх Героїв: рідні, друзі, однокласники, побратими. Люди, для яких кожна згадка про Івана чи Тараса — це не сторінка книги. Це частинка власного життя.
Ольга Донеччанка говорила про пам'ять. Про те, що справжні книги народжуються не за письмовим столом, а в людських долях. Про те, що ми повинні завершити те, що не встигли вони. Повинні берегти свою історію, свої цінності, свою державу.
Бо нація починається з пам'яті.
І поки ми пам'ятаємо своїх Героїв, поки вимовляємо їхні імена, поки розповідаємо про них дітям — вони продовжують жити серед нас.
Не лише на сторінках книг.
У наших серцях.
