Голодомор. Пам’ять, яка болить досі.
Голодомор — це не просто сторінка з підручника.
Це мільйони зламаних доль.
Це матері, які засинали поруч із дітьми, що вже не прокидалися.
Це люди, які ділили між собою останню крихту — не тому, що були голодні, а тому, що іншого не мали.
Ми говорили з дітьми про те, що тоді була тиша.
Тиша хат, де нікому було запалити світло.
Тиша вулиць, де не чути було кроків.
Тиша в душах, де надія стискалася до розміру зернини.
Ми розділили одну велику хлібину — на всіх.
Просто й символічно.
Щоб діти побачили: те, що для нас звично, для когось тоді було недосяжним дивом.
Щоб кожен усвідомив ціну хліба, ціну життя, ціну нашої пам’яті.
Ми пам’ятаємо.Пам’ятаємо не тому, що так треба —
а тому, що болить.
Нехай ця пам’ять робить нас людянішими.
Нехай вона вчить нас цінувати життя.
І нехай свічка, яку ми запалюємо щороку, горить за всіх, кого забрали голод і темрява.
