Обійми мене щиро
Бомбосховище... Друга тривога за 4 уроки.
Ми навчилися ділитися своїм теплом, своєю енергією: "обійми мене щиро"-, мабуть , найкраще, що ми винесемо з наших підвалів.
А ще діти за півтора місяця навчання в умовах війни змогли опанувати свої емоції. Якщо першого разу паніка у школярів була шалена, і я переживала, що не дам собі ради з такою великою кількістю дітей, то тепер вони уже не мають страху. Тішуся їхній стресостійкості...
А вчитися ми будемо, як казала моя учениця Аня "треба вчитися, бо тупість орків вражає"
... страху уже немає, залишився тільки гнів.
Гнів і ненависть до ворогів.
Знаєте, як у Стуса:
Господи, гніву пречистого
Благаю, не май за зле.
Де не стоятиму- вистою.
П.С.: вистоїмо
